І тебе нема, і мене не буде більше,
З розуму звела.
І тебе нема — вітер все поламав,
Тільки він знає, навіщо.

А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?
Тоді я таких, як ти, ніколи не зустрічав.
І ще ми з тобою під дощем,
Разом із ним ідем, знаєм, куди бредем.
Колись заберу я тебе з собою,
Де будеш мене зустрічати босою ти по росі
І у всій красі.

А ми з тобою, наче літаки, також не літаєм.
Я тобі пишу — не відповідаєш,
Я тобі дзвоню — не відповідаєш.
А чому все так? Я і сам не знаю.

І тебе нема, і мене не буде більше,
З розуму звела.
І тебе нема — вітер все поламав,
Тільки він знає, навіщо.

Часом не спиться до ранку,
Часто встаю серед ночі.
Хотілося забути все,
Та згадую, закривши очі.
Не слухав ніколи нікого,
Порадити багато охочих,
Добре, що є голова на плечах,
Поради я не заохочую.

І тебе нема, і мене не буде більше,
З розуму звела.

І тебе нема, і мене не буде більше,
З розуму звела.
І тебе нема — вітер все поламав,
Тільки він знає, навіщо.