А я дівка норовлива зранку і до ночі
Люблю хлопців зачепати та не дивлюсь в очі.
Степану, Йвану, Михайлу голову скрутила
Так, що досі виглядають: «Де ж ти, моя мила?»

Один під плотом чекає – серденько бентежить,
Так запала йому в душу аж від вчора стежить.
Другий в полі цвіт збирає має вже мороку.
Третій себе виряджає. Я поглежу збоку.

Ой, дівка норовлива,
Ой, да така вродлива.
Ой, хлопці очі косять,
Ой, ой…

Ой, дівка норовлива,
Ой, її серце злива.
Ой, ручку її просять.
Ой, ой…

По саду гуляла коси розвівала
Парубочків серце мов плоди збивала.
Палко їм моргала, пильну-пильнувала.
Молодість моя, як річенька спливала.

У душі Степану залишила рану,
Квіточки зів’яли в серденьку Івана.
А Михайло досі має ще надію,
Що ту милу вітром до нього завіє.

Ой, дівка норовлива
Ой, та така вродлива.
Ой хлопці люблять, стержуть та й на руках носять,
А тая брови нахмурила й крутить носом.

Ой, дівка норовлива
Ой, її серце злива.
Вітер повіє, дощ крапає, трава росте,
Цвіт не цвіте та життя в неї вже доросле.